10 Задля Давида, слуги твого, не відсилай від себе лице помазанця твого!
11 Клявся Господь Давидові правдою, не відступить він від неї: З плоду тїла твого посаджу на твоїм престолї.
12 Коли сини твої хоронити муть заповіт мій і велїння мої, котрих навчу їх, то й сини їх по всї часи седїти муть на твоїм престолї.
13 Бо Господь вибрав собі Сиона, бажав його собі за оселю.
14 Ось місце мого вічного спокою; ту оселюся, бажав бо я того.
15 Буду щедро благословити їду його, вбогих його хлїбом до сита нагодую.
16 Сьвященників спасеннєм зодягну, і побожні люде його радуватись будуть.