24 (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
25 (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
26 (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
27 (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!
28 (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
29 (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
30 (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.