30 І коли Господь учинить на мойму панї все, що обітував тобі доброго, і поставить тебе в князї над Ізраїлем,
31 То нехай се не буде серцю пана мого на каяннє й неспокій совістї, що мій пан пролив безвинну кров і допоміг собі власною рукою. Коли ж Господь мого пана вщасливить, так спогадай рабиню твою.
32 І відказав Давид Абигеї: Благословен Господь, Бог Ізраїлїв, що послав тебе сьогоднї зустріч мене.
33 Благословен і розум твій, і ти благословенна, що зупинила мене сьогоднї, що я не пійшов на пролив крови, щоб пімститись за себе власною рукою.
34 От же, так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що зупинив мене заподїяти зло тобі, коли б ти не встигла менї зустріч поспіти, не зосталось би Набалові, покіль заднився б ранок, і того, що мочить на стїну.
35 І прийняв Давид від неї, що вона принесла йому, і рече їй: Йди супокійно додому; бач, я прихилив ухо моє до тебе і пошанував лице твоє.
36 Як вернулась Абигея до Набала, аж се в його в дому такий бенкет, як у царя, й серце в Набала розвеселилось; він же впився тяжко. Тим не сказала йому нїчогісїнько, покіль настав ранок.