9 Ти напяв лука твого, як се клятьбою обіцяв був поколїнням; ти роздїляв води землї.
10 Вгледївши тебе, затрусились гори водні; води перестали плисти, безодня застогнала голосно й неначе зняла руки свої в гору.
11 Сонце й місяць з'упинились на свойму місцї перед сяєвом лїтаючих стріл твоїх, перед сьвітлом блискаючих списів твоїх.
12 У гнїві ступав єси по землї, в досадї розтоптував народи.
13 Ти виступив на рятунок твого народу, на підмогу помазанникові твойму. Ти сокрушив голову безбожного роду; обнажив його від підошви до верху.
14 Ти пробив його ж списами голови гетьманів його, коли вони примчались бурею, щоб мене розбити, й радувались, як той, що надїється, бідолаху в тайному місцї пожерти.
15 Ти ж, мов би кіньми своїми, прочинив нам дорогу через море, через безодню вод великих.