25 Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.
26 Ми ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.
27 Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.
28 І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.
29 Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.
30 Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,
31 Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.