2 Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих.
3 Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усї твої скарби на луп, і всї висоти твої - за гріхи в усїх межах твоїх!
4 І ти сама лишишся без наслїддя твого, що я надїлив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гнїву мого; він горіти ме невгасимо.
5 Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа.
6 Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустинї, на землї солоній, безлюдній.
7 Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь.
8 Він - мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи.