1 О, хто дав би в голову мою воду, а очам моїм джерело сльоз! Я плакав би день і ніч над занапащаннєм дочки народу мого.
2 Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників.
3 Натягують язика свого, мов лука, на лож і потужнїють на землї кривдою; бо від одного ледарства переходять вони до другого, мене ж не знають, говорить Господь.
4 Остерігайсь один одного, й не звіряйся брат братові; кожен бо брат заставляє підступи, кожен побратим обносить клеветами.
5 Один обманює другого, правди не говорять; з'учили язики свої говорити неправду, лукавлять аж до утоми.
6 Ти живеш серед підступу; через підступ не хочуть вони й мене знати, говорить Господь.