2 Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників.
3 Натягують язика свого, мов лука, на лож і потужнїють на землї кривдою; бо від одного ледарства переходять вони до другого, мене ж не знають, говорить Господь.
4 Остерігайсь один одного, й не звіряйся брат братові; кожен бо брат заставляє підступи, кожен побратим обносить клеветами.
5 Один обманює другого, правди не говорять; з'учили язики свої говорити неправду, лукавлять аж до утоми.
6 Ти живеш серед підступу; через підступ не хочуть вони й мене знати, говорить Господь.
7 Тим то й говорить Господь Саваот: Ось, я розплавлю і навідаю їх; що ж бо менї чинити з такою дочкою народу мого?
8 Язик їх - смертоносна стріла: говорять підступно; устами своїми говорять до свого ближнього прихильно, а в серцї свойму заставляють сїти.