1 Як почув Санаваллат, що ми будуємо мур, розсердився і лютився дуже та глузував з Юдеїв,
2 І говорив при своїх братах та при Самарийських військових людях, і казав: Що роблять оцї нужденні Юдеї? невже ж їм се дозволять? невже ж вони приносити муть жертви? невже ж вони коли доведуть се до кінця? невже ж вони зроблять живим каміннє, що стало купами пороху, та ще до того й спалене?
3 А Товія Аммонїй, що стояв коло його, відказав: Нехай собі будують; прийде лисиця й повалить їх камяний мур.
4 Почуй, Боже наш, як із нас глузують, і поверни їх глум на їх голову і віддай їх на глум в землї полону,
5 І не покрий беззаконностї їх, і нехай не зникне гріх їх перед лицем твоїм, за те, що вони засмутили будуючих!
6 Ми одначе будували мур, і виведений був увесь мур до половини; та й у народу не остигала щирість до роботи.