17 Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
18 І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
19 О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
20 Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
21 Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!