9 При кожному спроневіренню власностї, чи то буде віл, чи осел, чи малий скот, чи одежина, чи яка инша втрата, про котру хто скаже: "Ось воно", мусить прийти перед суддїв слово обох, і той, кого суддї узнають винним, мусить заплатити близьньому удвоє.
10 Коли хто передасть другому на перехованнє осла, чи вола, чи малого скота, чи всяку иншу животину, і воно здохне, чи буде пошкоджене, або украдене і нїхто не бачив,
11 Дак мусить присяга перед Господом розвязати справу, чи не посягнув він рукою на власність свого близьнього; коли власник се прийме, не мусить нїчого той платити.
12 Коли справдї вкрадено йому, дак мусить заплатити власникові.
13 Коли ж дикий зьвіряка роздер його, і він се явним доказом доведе, не треба йому нїчого за роздерте платити.
14 Коли хто вижичить у другого скотину, і вона буде пошкоджена, чи здохне, так що власника його не було при тому, мусить він тому заплатити.
15 Коли ж власник та був при тому, не треба йому платити нїчого. Коли дана була в найми, то нехай буде за умовлену цїну.