10 І над царями він збиткується, і князі для нього стають посміховиськом; над усілякою фортецею він учиняє посміх: насипає облогового вала і здобуває її.
11 Тоді зростає пихатість духу його, і він ходить та несамовитіє; сила його – бог йому.
12 Проте хіба не ти здавна, Господе, Бог мій, Святий мій? Ми не помремо. Ти, Господе, лише для суду попустив йому. Скеле моя! Для покарання Ти призначив його.
13 Чистим очам Твоїм не властиво споглядати злочини, і дивитися на утиски Ти не можеш. Нащо ж Ти дивишся на злодіїв і мовчиш, коли грішник поглинає того, хто праведніший від нього?
14 І покидаєш людей, мов рибу в морі, як плазунів, у котрих немає господаря?
15 Усіх їх витягає вудкою, хапає у сіть свою і забирає їх у волоки свої, і через те радіє і звеселюється.
16 За це приносить пожертви сіті своїй, і кадить для волока свого, тому що від них щедра частка його і розкішна їжа його.