1 І зчинилося ремство в народі і в дружин його на братів своїх юдеїв.
2 Були такі, котрі казали: Нас, синів наших і доньок наших багато, тому ми бажаємо діставати хліб, аби мали змогу їсти, і жити.
3 Були й такі, котрі казали: Поля свої, і виноградники, і доми свої ми віддаємо в заставу, щоб купити зерна і не вмерти.
4 Були й такі, котрі казали: Ми позичили срібло на податок цареві під заставу за лани наші та виноградники наші;
5 У нас таке саме тіло, як у братів наших, і сини наші такі самі, як їхні сини, а ми, ось, мусимо віддавати синів наших і доньок наших у рабство, і деякі з доньок наших уже є у рабстві. Немає жодних засобів для викупу в руках наших; і лани наші і виноградники наші в інших.
6 Коли я зачув ремство їхнє і отакі слова, я вельми розгнівався.
7 Серце моє шаліло, і я суворо дорікав найвельможнішим і старшинам, і сказав їм: Ви займаєтеся здирством з братів ваших. І скликав я супроти них велике зібрання.