1 Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2 І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
5 не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7 усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8 Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
9 Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11 Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!