14 І відказали їй чоловіки: Наші душі позакладуємо за ваші душі, коли не зрадите нас у нашій справі; і як оддасть нам Господь сю землю, ми до тебе обернемось із добрістю й щиростю
15 Тодї вона поспускала їх вікном по мотузові додолу: бо хата її була при міському мурі, і жила вона коло муру.
16 І мовляла вона їм: Берітесь у гори, ато погоня наткнеться на вас; загайтесь там ховаючись три днї, покіль погоня вернеться, а там уже пійдете своєю дорогою.
17 І відказали їй чоловіки: Ми ж додержимо божби, що примусила нас побожитись.
18 Як же увійдемо в'цю землю, мусиш тодї привязати червону мотузку тут до вікна, що спустила нас додолу, та поприводь у хату до себе твого батька, і твою матїр і твої брати і всю родину вашу.
19 Хто тодї вийде за твої ворота на улицю, кров його буде на його голові, а ми будемо безвинні. Усї ж ті, що будуть із тобою тут, за них ми одвічати мем, коли б хто приторкнувсь до них.
20 Коли ж ти зрадиш нас у 'цїй нашій справі, ми будемо свобідні від сієї нашої божби, що мусїли побожитись тобі.