1 Ви самі знаєте, браття, про наш прихід до вас, що він був не марним;
2 Але, передніше постраждавши і зазнавши наруги у Филипах, як ви знаєте, ми насмілилися в Богові нашому проповідувати вам Добру Вість Божу з великою ревністю.
3 Бо в ученні нашому немає ні облуди, ані намірів нечистих, чи лукавства;
4 Але, як Бог визнав нас гідними, щоб доручити нам благовістя (проповідь Євангелії), так само й ми кажемо, догоджаючи не людям, але Богові, що випробовує наші серця.
5 Бо ніколи не вживали ми у нас перед вами ні слів улесливих, як ви знаєте, ані замірів жадливих: Бог свідок!
6 Не шукаємо слави людської ні від вас, ані від інших.
7 Ми могли з‘явитися поважно, як Апостоли Христові, але були поміж вами тихенькі, неначе годувальниця, що вельми лагідно доглядає дітей своїх;
8 Тож ми, із ревности до вас, зажадали передати вам не лише Добру Вість Божу, але також і душі наші, тому що ви стали нам люб‘язні.
9 Бо ви пам‘ятаєте, браття, працю нашу і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити когось із вас, ми проповідували у вас благовістя Боже.
10 Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно вчиняли ми перед вами віруючими;
11 Тому що ви знаєте, як кожного з вас, мов батько діток своїх,
12 Ми просили і переконували вчиняти гідно Бога, що прикликав вас до Свого Царства і слави.
13 А тому ми безнастанно дякуємо Богові, що, прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли не як слово людське, але як Слово Боже, – яким воно є в істині, – котре якраз і діє у вас віруючих.
14 Бо ви, браття, стали наслідувачами Церков Божих у Христі Ісусі, що знаходяться в Юдеї, тому що ви також те саме витерпіли від своїх краян (земляків), що ті – від юдеїв.
15 Котрі убили Господа Ісуса і Його пророків, і нас прогнали, і Богові не догоджають, і всім людям чинять спротив.
16 Котрі перешкоджають нам проповідувати поганам, щоб урятувалися, і через це завжди виповнюють міру гріхів своїх; але наближається на них гнів до кінця.
17 А ми, браття, коли були розлучені з вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули бачити лице ваше.
18 А тому ми, я, Павло, і один раз, і вдруге хотіли прийти до вас; але перешкодив нам сатана.
19 Бо хто наша надія, чи радість, чи вінець похвали? Чи не ви також перед Господом нашим Ісусом Христом, як Він прийде?
20 Бо ви – слава наша і радість.