1 І було слово Господнє до Йони, сина Аміттаєвого:
2 Підведися, йди до Ніневії – міста великого і проповідуй в ньому, бо злочини його дійшли до Мене.
3 І підвівся Йона, щоб утікати до Таршішу від обличчя Господнього, і прийшов до Яфи і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, віддав гроші за перевіз і зійшов на нього, аби пливти з ними на Таршіш від обличчя Господнього.
4 Але Господь кинув дужий вітер на море, і вчинилася на морі велика буря, і корабель уже мав розбитися.
5 І налякалися мореплавці і заплакали кожний до свого бога, і почали кидати в море поклажу з корабля, щоби злегшити його від неї; а Йона спустився в трюм корабля, ліг і міцно заснув.
6 І прийшов до нього керманич корабля і сказав йому: Чого ти спиш? Підведися, загукай до свого Бога, то, може, Бог твій згадає про нас, і ми не загинемо.
7 І сказали один одному: Ходімо, кинемо жереба, щоб дізнатися, за кого спіткало нас це лихо. І кинули жереба, і випав жереб на Йону.
8 Тоді сказали йому: Скажи нам, за кого спіткала нас оця біда? Чим ти займаєшся? І звідки ти прямуєш? Де твоя країна, і з якого ти народу?
9 І він сказав їм: Я – єврей, вшановую Господа Бога небес, що утворив море і суходіл.
10 І виповнилися люди страхом великим і сказали йому: Нащо ти вчинив це? Бо дізналися ці люди, що він утікає від лиця Господнього, як він сам повідав їм.
11 І сказали йому: Що вчинити нам з тобою, щоб море вгамувалося для нас? Бо море не вгавало, здіймало високі хвилі.
12 Тоді він сказав їм: Візьміть мене і киньте мене в море, – і море вгамується для вас, бо я знаю, що через мене спіткала вас велика буря.
13 Але ці люди почали дужо гребти, щоб дістатися суходолу, але не могли, бо море все ще бушувало супроти них.
14 Тоді озвалися вони до Господа і сказали: Благаємо тебе, Господе, нехай не загинемо за душу чоловіка оцього, і не стягни з нас кров без провини, бо Ти, Господе, вчинив, що вгодно Тобі!
15 І взяли Йону і кинули його в море; і вгамувалося море від люті своєї.
16 І налякалися ці люди Господа великим страхом і принесли пожертву і дали обітниці.