1 Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.
2 Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.
3 Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
4 Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.
5 Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
6 Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.
7 Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.
8 Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади.
9 Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».
10 Після цього видіння, ми одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
11 Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.
12 Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
13 В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.
14 Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.
15 Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
16 Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом, який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.
17 Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»
18 Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
19 Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.
20 Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!
21 Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
22 Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.
23 Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.
24 Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
25 Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.
26 Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
27 Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
28 та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
29 Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
30 А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
31 Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
32 І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
33 Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
34 Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
35 Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
36 Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
37 Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
38 Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
39 Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.
40 Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.