1 Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.
2 Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.
3 І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того).
4 Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,
5 не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;
6 не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;
7 все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.
8 Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.
9 Бо від части знаємо і від части пророкуємо.
10 Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне.
11 Як був я малолїток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малолїток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче.
12 Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадцї, тодї ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я познаний.
13 Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.