14 Наче журавель, як пискля у ластівки, пищав я, тужив як голуб, сумно глядїли в небо очі мої: Господи, я придавлений, рятуй мене!
15 Що ж казати менї, коли він так сказав і вчинив? Тихо буду переходити (в гадках) кожний рік жизнї моєї, споминати горе серця мого.
16 Господи! так усї жиють, - сим кріпиться й жиє дух мій; та ти оздоровиш мене, - подаруєш життє менї.
17 Та ось - гіркість моя вийшла менї на добро; ти бо вирвав душу мою від ями погибельної, кинув позад себе гріхи мої.
18 Бо не безодня славить тебе, не смерть вихваляє тебе, не ті, що лягли в могилї, вповають на твою правду.
19 Живий, - тілько живий прославляє тебе, як я оце тепер; за те ж буде отець переказувати дїтям вірність твою.
20 Господь - моя поміч; тим то ми будемо по всї днї життя нашого при голосї струн висьпівувати піснї в домі Господньому.