1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? - Се я, - той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання.
2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої - мов у того, що топтав виноград у тискарнї?
3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;
4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.
5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя - вона піддержала мене;
6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.
7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.
8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, - і він спасав їх.
9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.
10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них.
11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він - той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?
12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;
13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.
14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.
15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? - ласкавість твоя й милосердє твоє до мене - вони здержані!
16 Нї, тілько ти - отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, - отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш.
17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.
18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.
19 М и тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.