9 Але жінка текоїтянка сказала цареві: На мені, володарю мій царю, нехай буде вина і на домі батька мого, а цар і престол його не мають вини.
10 І сказав цар: Того, хто буде супроти тебе, приведи до мене, і він більше не зачепить тебе.
11 Вона сказала: Згадай, царю, Господа, Бога твого, щоб не зросла кількість месників за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: Живий Господь! Не спаде й волосина сина твого на землю.
12 І сказала жінка: Дозволь служниці твоїй сказати іще слово володареві моєму цареві.
13 Він сказав: Говори. І сказала жінка: Чому ти так мислиш супроти народу Божого? Цар, проказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
14 Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, котру неможливо зібрати; але Бог не бажає згубити душу і міркує, як не відштовхнути від Себе й відкинутого.
15 І тепер я прийшла сказати цареві, володареві моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і служниця твоя сказала: Поговорю я з царем, чи не вчинить він за словом служниці своєї.