1 Озирнися, озирнися, о, Суламіто! Озирнися, озирнися, – і ми подивимося на тебе. Чого вам дивитися на Суламіту, наче на танок військовий?
2 О, які прекрасні ноги твої в сандаліях, доню шляхетна! Округлість стегон твоїх – як намисто, витвір рук удатних;
3 Живіт твій – кругла чаша, у котрій не щезає духмяне вино; лоно твоє – сніп пшениці, оточений лілеями;
4 Двійко персів твоїх – мов двоє сарняток, близняток сарни;
5 Шия твоя, мов стовп із слонової кості; очі твої – озерця Хешбонські, що біля брами Бат-Рабіму; а ніс твій – вежа ливанська, що на Дамаск поглядає.
6 Голівка твоя на тобі, мов Кармел, і коси на голівці твоїй, мов пурпур; цар у захваті від твоїх кучерів.
7 Яка ж ти вродлива, яка зваблива, кохана моя, твоєю вродою.
8 Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.
9 Подумав я: Вилізу на пальму, вхоплюся за гілки її; і груди твої були б, як грона виноградні, і видих ніздрів твоїх, як від яблук;
10 Уста твої, як найкраще вино. Воно тече для мого улюбленого солодко, спонукаючи замовкнути того, хто говорить.
11 Я належу улюбленому моєму, і до мене прагне бажання його.
12 Прийди, коханий мій, вийдемо в поле, заночуємо в поселеннях;
13 Уранці підемо до виноградників, глянемо, чи виноград броститься, чи його квіт з'явився, чи зацвіли вже гранатові дерева; там я віддам йому кохання моє.
14 Мандрагори вже пахощі розливають, і біля дверей наших усякі плоди пречудові; нові й старі, це для тебе, мій коханий, я поклала.