1 Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для чавильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати.
2 Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю.
3 Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим.
4 Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися.
5 Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали.
6 З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!”
7 Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
8 Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
9 То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим.
10 Хіба не читали ви у Святому Писанні:„Той камінь, що будівельники відкинули,став наріжним каменем.
11 Так Господь зробив,та дивовижно це для нас”». Псалми 118:22-23
12 Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть.
13 Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові.
14 Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?»
15 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього».
16 Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
17 Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені.
18 Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
19 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.
20 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
21 Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом.
22 Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка.
23 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
24 Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої.
25 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних.
26 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ? Бог сказав Мойсеєві: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”.
27 Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони — живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь».
28 Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмоляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?»
29 Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш — єдиний Бог.
30 Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”.
31 Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього свого, як себе самого”. Немає важливішої заповіді, ніж оці дві».
32 І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній — єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього.
33 Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого, — усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви».
34 Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
35 Навчаючи у Храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос — Син Давидів?
36 Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав:„Господь Бог мовив до Господа мого:„Сядь по праву руку від Мене,доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх””. Псалми 110:1
37 Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
38-39 Ісус продовжував навчати народ, кажучи: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.
40 А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».
41 Ісус сів біля жертовної скриньки у Храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми.
42 Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети.
43 Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди.
44 Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття».