1 Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,
2 Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;
3 Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;
4 Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;
5 Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;
6 Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:
7 Почин премудростї - Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.
8 Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;
9 Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.
10 Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;
11 Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного - безвинного,
12 Проковтнемо його живого, мов безодня, - цїлого, мов би провалився в пропасть;
13 Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;
14 Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, -
15 Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,
16 Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.
17 Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;
18 Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.
19 Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.
20 Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;
21 Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:
22 Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?
23 Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.
24 Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав;
25 Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли.
26 За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас;
27 Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота.
28 Тодї кликати муть мене, - та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, - та не знайдуть мене.
29 За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли,
30 Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми;
31 За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми.
32 Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх;
33 Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.