1 А коли ми, розлучившися з ним, відпливли, то без перешкод прийшли до Косу, а другого дня в Родос, а вже звідти в Патару;
2 І знайшли корабля, що плив у Фінікію; зайшли до нього, і відпливли.
3 А коли показався Кіпр, ми залишили його по ліву руку, попливли в Сирію і пристали в Тирі, бо тут належало скласти вантажі з корабля;
4 А тоді знайшли учнів і пробули тут сім днів; вони, спонукані Духом, казали Павлові, щоб він не йшов до Єрусалиму.
5 А коли ці дні скінчилися, ми вийшли й пішли, і нас проводжали усі із дружинами й дітьми навіть за місто; а на березі, схилившися на коліна, помолилися.
6 І, попрощавшись один з одним, ми піднялися на корабель, а вони повернулися додому.
7 А ми, звершивши плавання, прибули з Тиру до Птолемаїди, де, привітавши братів, пробули в них один день.
8 А другого дня Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, зайшовши в дім Пилипа благовісника, одного із семи дияконів, залишилися в нього.
9 У нього було чотири доньки, що пророкували.
10 А тим часом, коли ми прожили в них багато днів, прийшов з Юдеї один пророк, на ім‘я Агав,
11 І, зайшовши до нас, узяв Павлового пояса і зв‘язав собі руки та ноги, а тоді сказав: Так повідує Дух Святий: мужа, чий це пояс, так зв‘яжуть в Єрусалимі юдеї і віддадуть до рук поганів.
12 Коли ми почули це, то ми і тамтешні просили, щоб він не йшов до Єрусалиму,
13 Але Павло у відповідь сказав: Що ви радите? Нащо плачете і пригнічуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в‘язнем, але готовий померти в Єрусалимі за ймення Господа Ісуса.
14 А коли ми не могли його вмовити, то заспокоїлися, сказавши: Нехай буде воля Господня!
15 По тих днях, приготувавшися, пішли ми до Єрусалиму;
16 З нами йшли також деякі учні з Кесарії, проводжаючи нас до одного давнього учня, Мнасона кіпрянина, у котрого можна було б нам замешкати.
17 А коли ми прийшли до Єрусалиму, браття прийняли нас вельми гостинно.
18 Другого дня Павло прийшов з нами до Якова, прийшли також усі пресвітери.
19 Привітавши їх, Павло розповідав докладно, що звершив Бог у поганів служінням його.
20 А вони вислухали і прославили Бога, а тоді сказали йому: Бачиш, брате, скільки тисяч увірувало юдеїв, і всі вони ревно ставляться до Закону;
21 А про тебе чули вони, наче ти всіх юдеїв, котрі живуть поміж юдеями, навчаєш відступати від Мойсея, кажучи, щоб вони не обрізали дітей своїх і не вчиняли за звичаями.
22 Ну, то як тут повестися? Мабуть же, збереться народ; бо почують, що ти прийшов.
23 Учини, що ми скажемо тобі: є у нас чотири чоловіки, що мають на собі обітницю;
24 Візьми їх і очистися разом із ними, і візьми на себе витрати на пожертву за них, щоб обстригли собі голову, – і дізнаються всі, що почуте про тебе неправдиве, але що сам ти продовжуєш дотримуватися Закону.
25 А про поганів, що увірували, ми писали, ухваливши, щоб вони нічого подібного не дотримувалися, але берегли себе від ідоложертовного, від крови і від задушеного, а також від блуду.
26 Тоді Павло взяв тих мужів і очистився з ними, а наступного дня зайшов до храму і оголосив закінчення днів очищення, коли необхідно було принести за кожного з них приношення.
27 А коли сім днів скінчалися, тоді азійські юдеї, побачивши його у храмі, збунтували увесь народ і поклали на нього руки,
28 І кричали: Мужі ізраїльські! Допоможіть: цей чоловік усіх повсюдно навчає супроти народу і Закону і цього місця; причому греків також завів до храму, і опоганив це святе місце.
29 Бо перед тим вони бачили з ним у місті Трохима ефесянина і гадали собі, що Павло завів його до храму.
30 І в цілому місті зчинилося заворушення і збіговисько народу; і, схопивши Павла, потягнули його геть з храму і відразу замкнули двері.
31 А коли вони мали замір убити його, до тис'яцького полку дійшла вість, що увесь Єрусалим збунтувався;
32 Він зараз же узяв вояків і сотників, та рушив до них. А вони, коли побачили тис'яцького і вояків, перестали бити Павла.
33 Тоді тис'яцький наблизився і взяв його і наказав скувати двома ланцюгами, і запитав: Хто він і що вчинив?
34 У народі одні кричали одне, а інші – інше. А він, не маючи змоги в умовах бунту дізнатися чогось певного, наказав припровадити його до фортеці.
35 А коли він був на сходах, то воякам довелося нести його, бо народ ворохобився довкола.
36 Тому що чимало народу ринуло слідом і кричали: Смерть йому!
37 А коли Павло входив до фортеці, то запитав тис'яцького: Чи можу я дещо сказати тобі? А той сказав: Ти вмієш по-грецьки?
38 У такому разі чи не ти той єгиптянин, котрий цими днями вчинив замішання і вивів до пустелі чотири тисячі бунтівників?
39 А Павло сказав: Я юдей, тарсянин, громадянин відомого кілікійського міста; прошу тебе, дозволь мені звернутися до народу.
40 А коли той дозволив, Павло, стоячи на сходах, зробив жест рукою народові, і, коли настала глибока тиша, почав говорити єврейською мовою, кажучи: