1 А я, Павло, котрий особисто поміж вами скромний, а заочно супроти вас сміливий, переконую вас покірністю і ласкавістю Христовою.
2 Прошу, щоб мені, як прийду, не вдаватися до тієї твердої сміливости, котру гадаю застосувати супроти деяких, котрі мають помисли про нас, що ми чинимо за плоттю.
3 Бо ми, ходячи у плоті, не боремося із спонук тілесних;
4 Тому що зброя нашої борні не тілесна, але могутня Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо заміри,
5 І всіляку зарозумілість, що повстає супроти науки Божої, і полонимо усілякі помисли на послух Христові.
6 І готові покарати будь-який непослух, коли ваш послух звершиться.
7 Чи на особу ви дивитеся? Хто певний в собі, що він Христів, той сам у собі розміркуй, що, коли він Христів, так само й ми Христові.
8 Бо якби я почав ще більше хвалитися нашою владою, котру Господь дав нам на розбудову, а не на руйнування ваше, то не залишився б у соромі.
9 А втім, нехай не виникне підозра, що я страхаю вас тільки посланнями.
10 Оскільки дехто запевняє, що в посланнях він суворий і сильний, а коли особисто присутній, то слабкий, і оповідь його невиразна,
11 Такий нехай знає, що, які ми на словах у посланнях заочно, такі самі й у справах особисто.
12 Бо ми не сміємо співставляти чи порівнювати себе з тими, що самі себе підносять: вони самі себе вимірюють собою і порівнюють себе з собою нерозумно.
13 А ми не без міри хвалитися будемо, але за мірою спадку, котрого визначив нам Бог такою мірою, щоб сягнути й до вас.
14 Бо ми не напружуємося над міру, як такі, що не сягнули до вас, тому що досягнули аж до вас Євангелією Христовою;
15 Ми не хвалимося над міру, не чужою працею, але маємо надію, що коли зростатиме віра ваша уповні, збільшити у вас наші зусилля,
16 Щоби в інших місцях проповідувати Євангелію, а не хвалитися готовим, на чужому терені.
17 А хто хвалиться, хвалися в Господі.
18 Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але той, кого хвалить Господь.