1 Отож, я зважив у собі не приходити до вас знову з гіркотою.
2 Бо, якщо я завдаю вам прикрости, то хто втішить мене, як не той, кому я завдав прикрости?
3 Те саме якраз я писав вам, щоб, як прийду, не зазнати прикростей від тих, за котрих мені належало радіти; бо я відносно усіх вас цілком певний, що моя радість є радістю також для всіх вас.
4 З великої скорботи і пригніченого серця я писав вам у рясних сльозах не для того, щоб засмутити вас, а щоб ви спізнали любов, котру я уповні маю до вас;
5 Якщо хтось засмутив, то не мене засмутив, але частково, щоб не сказати багатьох, - усіх вас також.
6 Для такого задосить цього покарання від багатьох,
7 Тож вам краще вже простити йому і втішити, щоб він не був надто поглинутий скорботою.
8 А тому прошу вас виявити йому любов.
9 Бо я з тією метою й писав, щоб дізнатися на досвіді, чи в цьому ви слухняні.
10 А кому ви щось прощаєте, тому і я; бо я також, якщо комусь простив за щось, то простив для вас через Особу Христа.
11 Щоб не завдав нам шкоди сатана; бо нам відомі його заміри.
12 Коли я прийшов до Троади для благовістя про Христа, хоч мені й відчинені були двері Господом;
13 Я не мав спокою духові моєму, тому що не знайшов там брата мого Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов у Македонію.
14 Але подяка Богові, Котрий завжди учиняє нас переможцями у Христі і духмяність пізнання про Себе розповсюджує нами на всілякому місці.
15 Бо ми - Христова духмяність Богові поміж тими, що рятуються і серед тих, що гинуть.
16 Для одних - пахощі смертоносні на смерть, а для інших - пахощі життєдайні на життя. І хто придатний для цього?
17 Бо ми не завдаємо шкоди слову Божому, як багато інших, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед поглядом Бога, у Христі.