1 Отож, улюблені, маючи такі обітниці, очистимо себе від усілякої мерзоти плоті і духа, звершуючи святість у страхові Божому.
2 Умістіть нас! Ми нікого не образили, нікому не зашкодили, ні від кого не сподівалися користі.
3 Не для осуду кажу; бо я передніше сказав, що ви в серцях наших, аж так, щоб разом і вмерти, і жити.
4 Я вельми сподіваюся на вас, дуже хвалюся вами; і я виповнений втіхою, збагачений радістю за всілякої скорботи нашої.
5 Бо коли ми прийшли в Македонію, плоть наша не відала жодного спокою, а ми були в утисках звідусіль: зовні - напади, всередині - острах.
6 Але Бог, що втішає покірних, дав нам утіху появою Тита,
7 І не лише появою його, але й утіхою, котрої він зазнав од вас, переповідаючи про вашу старанність, про ваші плачі, про вашу ревність за мною, то я ще більше радів.