19 Бо створіння з надією очікує появи синів Божих, –
20 Тому що створіння підкорилося марноті не добровільно, але за волею того, хто підкорив його, – сподіваючись,
21 Що й саме створіння звільнене буде від рабства тлінню для волі слави дітей Божих.
22 Бо знаємо, що все створіння разом стогне і страждає донині;
23 І не лише воно, але й ми самі, маючи першоплоди Духа, і ми в собі стогнемо, наджидаючи усиновлення, спокути тіла нашого.
24 Бо ми врятовані надією. А надія, коли бачить, не є надія; бо якщо хтось бачить, то навіщо йому й сподіватися.
25 Та коли сподіваємося того, чого не бачимо, тоді чекаємо з терпінням.