20 Тому що створіння підкорилося марноті не добровільно, але за волею того, хто підкорив його, – сподіваючись,
21 Що й саме створіння звільнене буде від рабства тлінню для волі слави дітей Божих.
22 Бо знаємо, що все створіння разом стогне і страждає донині;
23 І не лише воно, але й ми самі, маючи першоплоди Духа, і ми в собі стогнемо, наджидаючи усиновлення, спокути тіла нашого.
24 Бо ми врятовані надією. А надія, коли бачить, не є надія; бо якщо хтось бачить, то навіщо йому й сподіватися.
25 Та коли сподіваємося того, чого не бачимо, тоді чекаємо з терпінням.
26 Так само й Дух допомагає нам у немочах наших; бо ми не знаємо, за що молитися, як належить, але Сам Дух клопочеться за нас зітханнями невимовними.