1 Слово Екклезіяста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Марнота марнот, сказав Екклезіяст, марнота марнот, – все марнота.
3 Що за користь людині із усіх трудів її, котрі вона звершує під сонцем?
4 Рід відходить і рід приходить, а земля існує довіку.
5 Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.
6 Лине вітер на південь, і звертає на північ, крутиться у крутливому леті своєму, і повертається вітер до витоків своїх.
7 Усі ріки течуть до моря, але море не переповнюється; до того місця, звідки ріки витікають, вони повертаються, щоб знову текти.
8 Усі речі в праці; не може людина переказати всього; не насититься око зором, не виповниться вухо почутим.
9 Що було, те й буде; і що діялося, те й буде діятися, і немає нічого нового під сонцем.
10 Буває таке, що про нього кажуть: Дивися, ось це – нове; але це вже було у віках, передніших від нас.
11 Немає пам'яті про минуле; а також про те, що буде, не залишиться пам'яті в тих, котрі прийдуть потім.
12 Я, Екклезіяст, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 І віддав я серце на те, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що вчиняється під небом, цю важку працю надав Господь синам людським, щоб вони вправлялися в ній.
14 Бачив я всі діяння, які вчиняються під сонцем, і ось, усе – марнота і знемога духу!
15 Криве не може випрямитися, і чого немає, того не перелічиш.
16 Розмовляв я із серцем моїм так: Ось, я звеличився і надбав мудрости понад усіма, котрі були передніше над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і пізнання.
17 І віддав я серце на те, щоб спізнати мудрість і пізнати безум та глупоту; спізнав, що це також – знемога духу.