17 І зненавидів я життя: тому що бридкими стали мені діяння, котрі вчиняються під сонцем; бо все марнота і знемога духу!
18 І зненавидів я всю працю мою, котрою трудився під сонцем; тому що мушу залишити його людині, котра буде по мені.
19 І хто знає, чи мудрим він буде, чи безглуздим? Тим часом, він порядкуватиме усією працею моєю, котрою я трудився і котрою виявив себе мудрим під сонцем. І все оце – марнота.
20 І обернувся я, щоб навіяти моєму серцю зректися всієї праці, котрою я трудився під сонцем:
21 Тому що буває людина, котра працює мудро, з розумом та успіхом, і мусить віддати усе чоловікові, котрий не працював, неначе спадок його. І оце – марнота і лихо велике.
22 Бо що матиме людина від усієї праці своєї і клопотів серця свого, що працює вона під сонцем?
23 Тому що всі дні її – скорбота, і всі труди її – неспокій; навіть уночі серце її не відає спокою. І оце – марнота!