Перша Царів 1:7-13 UKRB

7 Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та завдавала їй прикростей, а ця плакала і не їла.

8 І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! Чого ти плачеш і чому не їси, і від чого в скорботі серце твоє? Чи не кращий я для тебе, аніж десять синів?

9 І підвелася Анна після того, як вони їли і пили в Шіло, а Ілій, священик, сидів тоді біля входу до храму Господнього.

10 І була вона в скорботі душі, і молилася Господові, і плакала гірко.

11 І дала обітницю, говорячи: Господе Саваоте! Якщо ти зглянешся над скорботою служниці Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш служниці Твоєї, і даси служниці Твоїй дитятко чоловічої статі, то я віддам його Господові на всі дні життя його, і бритва не торкнеться голови його.

12 А тим часом, як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на уста її.

13 І, оскільки Анна говорила в серці своєму, а губи її лишень рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій сприймав її за п'яну.