1 Підходили до Нього всі митники і грішники, щоб слухати Його.
2 А фарисеї і книжники ремствували, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними.
3 Але Він сказав їм наступну притчу:
4 Хто з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев‘яносто дев‘ять у пустелі і не піде за тією, що пропала, доки не знайде її?
5 А коли знайде, візьме її на плечі свої з радістю;
6 А тоді прийде додому, поскликає друзів та сусідів і скаже їм: Потіштеся й ви зі мною, бо я знайшов свою заблуклу вівцю.
7 Повідую вам, що так на небесах більше радощів буде через одного грішника, що вдався до каяття, аніж через отих дев‘яносто дев‘ятьох праведників, котрі не потребують каяття!
8 Або яка жінка, що має десять драхм, якщо загубить одну драхму, не запалить свічу і не почне мести кімнату і шукати пильно, аж доки не знайде?
9 А коли знайде, то покличе подруг і сусідок і скаже: Потіштеся зі мною, я знайшла загублену драхму.
10 Отак, повідую вам, буває радість в Ангелів Божих, коли бодай один грішник учиняє каяття.
11 І ще сказав: У одного чоловіка було два сини;
12 І сказав молодший з них батькові: Отче! Дай мені належну частину маєтку. І батько розділив їм маєток.
13 Як минуло багато днів, молодший син зібрав усе й пішов до далекої країни і там розтратив маєток свій, живучи розпутно.
14 А коли він усе прожив-прогайнував, то настав страшний голод у тій країні, і він почав бідувати,
15 І пішов, пристав до одного з мешканців країни тієї, а той послав його на поля свої пасти свиней;
16 І він радий був виповнити черево своє бодай стручками, що їли свині, але ніхто не давав йому.
17 А коли прийшов до тями, то сказав (собі): Скільки наймитів у батька мого мають хліба надмір, а я помираю від голоду!
18 Підведуся, піду до батька мого і скажу йому: Отче! Я згрішив супроти неба і перед тобою;
19 І вже недостойний називатися сином твоїм; прийми мене в число наймитів твоїх.
20 Він підвівся і пішов до батька свого. І коли він був іще далеко, побачив його батько і змилосердився; і побіг, а тоді впав йому на груди і цілував його.
21 А син сказав йому: Отче! Я згрішив супроти неба і перед тобою, і вже не гідний називатися сином твоїм.
22 А батько сказав служникам своїм: Принесіть найкращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги.
23 І приведіть відгодоване теля і заколіть; почнемо їсти і веселитися,
24 Бо цей син мій був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся. І почали веселитися.
25 А старший син його був у полі; і, повертаючися, коли наблизився до дому, почув спів і веселі погуки;
26 І прикликав одного із служників і запитав: Що це таке?
27 Він сказав йому: Брат твій прийшов, і батько твій заколов угодоване теля, тому що отримав його (сина) живим і здоровим.
28 Він розгнівався і не хотів зайти. А батько його, вийшовши, кликав його.
29 Але він сказав у відповідь батькові: Ось, я стільки років служу тобі і ніколи не порушував наказу твого; але ти ніколи не дав мені бодай козлика, щоб мені повеселитися з друзями моїми.
30 А коли оцей син твій, що змарнував маєток свій з блудницями, прийшов, ти заколов для нього вгодоване телятко;
31 Але він сказав йому: Сину мій! Ти завше зі мною, і все моє – твоє;