1 Звідти вийшов Він і прийшов на Свою батьківщину; слідом за Ним пішли й учні Його.
2 Коли настала субота, Він почав навчати у синагозі; і багато з тих, що слухали, з подиву казали: Звідки це в Нього? Що це за премудрість, що Йому дана, і яким чином такі дива вчиняються Його руками?
3 Чи не тесля Він, син Маріїн, брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Чи не тут поміж нами Його сестри? І спокушалися через Нього.
4 А Ісус сказав їм: Не буває пророка без пошани, хіба що на батьківщині своїй і в родичів, а також у домі своєму.
5 І не міг звершити там жодного дива; тільки на небагатьох недужих поклав руки і уздоровив їх.
6 І дивувався з їхньої невіри. Потім ходив по довколишніх поселеннях і навчав.
7 А тоді прикликав дванадцятьох і почав посилати їх по двоє і дав їм владу над нечистими духами.
8 І заповідав їм нічого не брати в дорогу, окрім одного посоха: ні торбини, ні хліба, ані мідяків у поясі,
9 Але взутися у просте взуття і не вдягатися у дві одежі.
10 І сказав їм: Якщо десь увійдете в дім, залишайтеся в ньому, аж доки не вийдете з тої місцини.
11 І якщо хтось не прийме вас, і не буде слухати вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох із ваших ніг, як свідчення супроти них. Істину вам повідую: Краще буде Содомові і Гоморі у день суду, аніж тому місту.
12 Вони пішли і проповідували каяття;
13 Виганяли багатьох бісів і багатьох недужих намащували оливою і уздоровлювали.
14 А цар Ірод, коли зачув про Ісуса, – бо ймення Його стало відомим, – казав: Це Іван Хреститель воскрес із мертвих, і тому великі дива виявляють себе через Нього.
15 Інші казали: Це – Ілля. А ще інші запевняли: Це – пророк, або ж як один із пророків.
16 А Ірод, як почув, сказав: Це Іван, котрому я голову відтяв; він воскрес із мертвих.
17 Бо цей Ірод, пославши був, узяв Івана і ув‘язнив його у в‘язниці за Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, що одружився з нею.
18 Бо Іван казав Іродові: Ти не можеш мати дружину брата твого.
19 А Іродіяда виповнювалася люттю на нього, жадала вбити його, але не могла.
20 Бо Ірод боявся Івана, відаючи, що він муж праведний і святий і беріг його; багато робив, дослухаючись його, і вдоволено слухав його.
21 Та настав сприятливий день, коли Ірод на день своїх уродин учинив бенкет своїм вельможам, тисяцьким і старшинам галілейським, –
22 Донька Іродіяди увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що лежали з ним. Цар сказав дівчині: Проси у мене, чого прагнеш, і дам тобі.
23 І присягався їй: Чого не попросиш у мене, дам тобі, навіть половину мого царства.
24 Вона вийшла і запитала у матері своєї: Чого просити? Та відповіла: Голову Івана Хрестителя!
25 І вона негайно пішла до царя, і квапливо просила, кажучи: Хочу, щоб ти мені зараз же дав на тарелі голову Івана Хрестителя.
26 Цар вельми зажурився; але заради присяги і тих, що лежали з ним, не захотів їй відмовити.
27 І, негайно пославши зброєносця, цар наказав принести голову його.
28 Він пішов, відтяв йому голову у в‘язниці і приніс голову його на тарелі, і віддав її дівчині, а юнка віддала її матері своїй.
29 А учні його, як почули, прийшли й забрали тіло його і поклали його у гробі.
30 І зібралися Апостоли до Ісуса і оповіли Йому все, і що вчинили, і чого навчили.
31 Він сказав їм: Рушайте ви одні в пустельну місцину і спочиньте трохи. Бо вельми було багато таких, що приходили й відходили, тож і їсти їм не було коли.
32 І подалися в пустельну місцину в човні самі.
33 Народ бачив, як вони відпливали, і чимало їх упізнавали їх; і бігли туди пішки із усіх міст, і випередили їх, і зібралися до Нього.
34 Ісус, коли вийшов, побачив багато народу і пожалів його, тому що вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх щедро.
35 І оскільки часу минуло багато, учні Його наблизилися до Нього, і сказали: Місцина тут пустельна, а час уже пізній;
36 Відпусти їх, щоб вони пішли в довколишні поселення і купили собі хліба; бо не мають чого їсти.
37 Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. І сказали Йому: Хіба нам треба піти і купити хліба на двісті динаріїв, і дати їм їсти?
38 Але Він запитав у них: Скільки у вас хлібів? Підіть, подивіться. Вони дізналися і сказали: П‘ятеро хлібів і дві рибини.
39 Тоді звелів їм посадовити всіх гуртками на зеленій траві.
40 І посідали рядочками по сто і по п‘ятдесят.
41 Він узяв п‘ять хлібів і дві рибини, глянув на небо, благословив і переламав хліби й дав учням Своїм, щоб вони роздали їм; і дві рибини розділив на всіх.
42 І їли всі, і наситилися;
43 І набрали кусків хліба і останків від рибин дванадцять повних кошиків;
44 А було тих, що їли хліби, – близько п‘яти тисяч мужів.
45 А Він зараз же примусив учнів Своїх зайти в човен і попливти передніше на той бік до Віфсаїди, доки Він відпустить народ.
46 І відпустив їх, і пішов на гору помолитися.
47 Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.
48 І побачив, як вони бідують, веслуючи, бо вітер був супротивний; близько четвертої сторожі вночі підійшов до них, йдучи по воді, і хотів проминути їх.
49 А вони, коли побачили Його, то подумали, що це привид, і закричали.
50 Бо всі бачили Його і злякалися. І тієї ж хвилі Він озвався до них, і сказав їм: Бадьортеся; це Я, не бійтеся.
51 І ступив до них у човен; і вітер затих. І вони вельми дивувалися в собі і вражалися.
52 Бо не осмислили дива над хлібами, тому що серце їхнє було закам‘яніле.
53 І коли перепливли, прибули на землю Генісаретську і пристали до берега.
54 Коли вийшли вони з човна, відразу мешканці, впізнавши Його, оббігли всі околиці ті і почали на ношах приносити недужих туди, де Він, як запевняли, був.