1 Коли ж настав ранок, усі першосвященики і старшини народу вчинили раду про Ісуса, – щоб зрокувати Його на смерть.
2 Вони зв‘язали Його і одвели й віддали Його в руки Понтія Пилата, намісника.
3 Тоді Юда, що зрадив Його, побачив, що Його засуджено, розкаявся і повернув тридцять срібняків першосвященикам і старшинам,
4 Кажучи: Згрішив я, зрадивши Кров безвинну. А вони сказали йому: А нам що до того? Зважай сам.
5 Він кинув срібняки у храмі і вийшов, рушив геть і повісився.
6 А першосвященики взяли ті срібняки і сказали: Це не за законом – покласти їх до скарбниці церковної, бо це – ціна крови.
7 Відтак порадилися на зібранні і купили за них (за срібняки) землю гончарову – для похорону мандрівників.
8 А тому й називається земля ця “землею крови” аж донині.
9 Тоді справдилося сказане через пророка Єремію, котрий сказав: І взяли тридцять срібняків, ціну Оціненого, Котрого оцінили сини Ізраїля.
10 І віддали їх за поле гончарове, як сказав мені Господь.
11 А Ісуса поставили перед намісником; і запитав Його намісник: Ти цар Юдейський? Ісус сказав йому: Ти мовиш.
12 І коли звинувачували Його першосвященики та старшини, Він нічого не відповідав.
13 Тоді сказав Йому Пилат: Чи не чуєш, скільки свідкують супроти тебе?
14 І не відповідав йому жодним словом аж так, що намісник вельми дивувався.
15 А на свято Пасхи намісник мав звичай відпускати народові одного в‘язня, котрого самі бажали.
16 Тоді був у них відомий в‘язень, що звався Варавва.
17 Отож, коли зібралися вони, то сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що називається Христом?
18 Бо знав, що видали Його через заздрість.
19 А тим часом, як сидів він (Пилат) на сидінні судді, дружина його послала йому сказати: Не чини анічого Праведникові Тому, бо я нині уві сні багато постраждала за Нього.
20 Але першосвященики і старшини (народу), підмовляли народ просити Варавву, а Ісусові заподіяти смерть.
21 Тоді намісник запитав їх: Кого з оцих двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22 Пилат сказав їм: То що я маю вчинити з Ісусом, що називається Христос? Сказали йому: Нехай буде розп‘ятий!
23 Намісник сказав: Яке ж Він зло учинив? Але вони ще запекліше кричали: Нехай буде розп‘ятий!
24 Пилат зрозумів, що нічого не може сподіяти, бо замішання наростає, взяв води і обмив руки перед народом, і сказав: Я не маю провини в крові Праведника Цього; зважуйте ви.
25 І відповідав увесь народ, і сказав: Кров Його на нас і на дітях наших.
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, катуючи, віддав на розп‘яття.
27 Тоді вояки намісника взяли Ісуса до преторії, і зібрали на нього увесь полк.
28 І, роздягнувши Його, одягли на Нього багряницю;
29 Тоді сплели вінця із терня, й поклали Йому на голову, у праву руку дали Йому тростину; відтак ставали перед Ним на коліна і насміхалися над Ним, кажучи: Радій, Царю Юдейський!
30 І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові.
31 І коли позбиткувалися над Ним, скинули з Нього багряницю і одягли Його в одежу Його та й повели на розп‘яття.
32 Коли виходили, вони зустріли одного кирінейця, на ім‘я Симон, і наказали нести хреста Його.
33 І коли прийшли на місцину, що звалася Ґолґота, що означає: Череп-місце,
34 Дали Йому випити оцту, змішаного з жовчю; і Він, покуштувавши, не хотів пити.
35 А ті, що розп‘яли Його, розподіляли одежу Його, кинувши жереба;
36 Тоді посідали стерегти Його там.
37 А над головою у Нього вчинили напис, котрий засвідчував Його провину: Це - ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ.
38 Тоді ж розп‘яті були з Ним і двоє розбійників: один по праву руку, а другий – по ліву.
39 А перехожі лихословили Його, киваючи головами своїми,
40 І гомоніли: Ти, що руйнуєш храма і за три дні споруджуєш! Врятуй Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.
41 Так само й першосвященики з книжниками, із старшинами та фарисеями, насміхалися, казали:
42 Інших рятував, а Себе Самого не може врятувати! Якщо він Цар Ізраїльський, нехай зараз же зійде з хреста, і увіруємо в Нього;
43 Покладався на Бога: нехай тепер визволить Його, якщо Він угодний Йому. Бо ж Він сказав: Я Син Божий.
44 Також і розбійники, розп‘яті з ним, обмовляли Його.
45 А від години шостої пітьма була по всій землі аж до години дев‘ятої.
46 А близько дев‘ятої години закричав Ісус дужим голосом: Елі, Елі! Лама савахтані? Себто: Боже Мій, Боже Мій! Нащо Ти Мене покинув?
47 А деякі, що стояли там, зачувши це, казали: Іллю кличе Він.
48 І зараз же побіг один із них, взяв губку, намочив в оцті, настромив на тростину і дав йому пити.
49 А інші казали: Стривай; подивимося, чи прийде Ілля рятувати Його.
50 А Ісус, знову скрикнувши дужим голосом, – духа випустив.
51 І ось, завіса у храмі роздерлася надвоє, – зверху донизу, і земля затряслася, і скелі розкололися;
52 І гроби повідкривалися, і багато тіл спочилих святих воскресли;
53 Вони вийшли з гробів по воскресінні Його, й пішли до святого міста, і з‘явилися багатьом.
54 А сотник і ті, котрі з ним стерегли Ісуса, бачачи землетрус, і все, що відбувалося, злякалися вельми і казали: Це правда, що Він був Син Божий.
55 Там було багато жінок, які дивилися здалеку; вони йшли слідом за Ісусом із Галілеї, служили Йому.
56 Поміж ними була Марія Магдалина і Марія, матір Якова та Йосипа, і матір синів Зеведеєвих.
57 А коли настав вечір, то прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім‘я Йосип, котрий також навчався в Ісуса;
58 Він прийшов до Пилата і попросив Тіло Ісусове. Тоді Пилат наказав віддати Тіло.
59 Йосип узяв Тіло, обгорнув Його плащаницею чистою
60 І поклав Його у новому своєму гробі, котрого витесав у скелі, а тоді привалив великого каменя до входу в гріб, і відійшов.
61 А була там також Марія Магдалина та друга Марія, котрі сиділи навпроти гробу.
62 Другого дня, котрий настає за п‘ятницею, зібралися першосвященики і фарисеї до Пилата.
63 І казали: Володарю! Ми пригадали, що облудник Той, ще як був живий, сказав: По трьох днях воскресну;
64 Тож накажи охороняти гріб до третього дня, щоб учні Його, прийшовши уночі, не вкрали Його і не сказали народові: Воскрес із мертвих; і буде остання омана гірша від першої.
65 Пилат сказав їм: Маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.