1 Коли люди почали на поверхні землі розмножуватися, і народилися в них доньки,
2 Тоді сини Божі побачили доньок людських, що вони вродливі, і брали їх собі в дружини, котру хто вибрав.
3 І сказав Господь: Не вічно Духові Моєму змагатися з людиною; бо вона чинить гріх за невіглаством своїм, і вона плоть; нехай буде днів її сто двадцять літ.
4 Під той час були на землі велети, надто ж потому, як сини Божі почали входити до людських доньок, і вони народжували їм дітей. Це були могутні, з давен-давен славетні люди.
5 І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і що всі думки і помисли серця їхнього було зло повсякчасне.
6 І тому пожалкував Господь, що утворив людину на землі, і зажурився в серці Своєму.
7 І сказав Господь: Винищу з лиця землі людей, котрих Я утворив, від людини до тварин, і плазунів і птахів небесних, винищу; бо Я жалкую, що створив їх.