1 І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всіляку скотину, котрі були з ним у ковчезі; і навернув Бог вітер на землю, і води почали відпливати.
2 І замкнулися джерела безодні і вікна небесні, і вщух дощ із неба.
3 А вода поволі верталася із землі, і почала опадати вода, як минуло сто п'ятдесят днів.
4 І зупинився ковчег сьомого місяця, сімнадцятого дня місяця, на горах Араратських.
5 Вода опадала дедалі, аж до десятого місяця; а першого дня десятого місяця завиднілося верхів'я гір.
6 По сорока днях Ной відчинив зроблене ним вікно у ковчезі.
7 І випустив ворона, котрий, відлетівши, літав і повертався, доки звільнилася земля од води.
8 Потім випустив од себе голуба, щоби переконатися, чи зійшла вода з лику землі.
9 Але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх, і повернувся до нього в ковчег; бо вода все ще була на поверхні всієї землі; і він простер руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
10 І, зачекавши іще сім днів інших, знову випустив голуба з ковчега.
11 Голуб повернувся до нього надвечір; і ось, свіжий оливковий листочок у дзьобі: і Ной довідався, що вода зійшла з лику землі.
12 Він зачекав іще сім днів інших, і випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.
13 Шістсот першого року до першого дня першого місяця зійшла вода із землі; і розібрав Ной покрівлю ковчега, і огледівся, аж ось поверхня землі стала суходолом.
14 І другого місяця, двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.
15 І сказав Бог Ноєві:
16 Вийди з ковчега ти, і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою.
17 Виведи із собою всіх тварин, котрі з тобою, од всілякої плоті, з птахів і скоту, і всіх плазунів, що повзають по землі: Нехай розійдуться вони по землі, і нехай плодяться, розмножуються на землі.
18 І вийшов Ной, і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним.
19 І всі звірі, і всі плазуни, і всі птахи, все, що рухається по землі за родами своїми, вийшли з ковчега.
20 І спорудив Ной жертовника Господові; і взяв із усіляких тварин чистих, і з усіляких птахів чистих, і приніс усеспалення на жертовнику.
21 І почув Господь приємні пахощі, і сказав Господь у серці Своєму: Не буду більше проклинати землю за людину, бо помисли людського серця – зло від юности її; і не буду більше вражати всього, що живе, як Я вчинив.