7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8 Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!