22 Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
23 Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
24 Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.
25 Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.