1 Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
2 Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4 Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
5 Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.