2 Як ми стребуємо заговорити до тебе, - чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити?
3 Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував;
4 Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колїнам ти додавав сили.
5 Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнїв; дотикнуло тебе, та вже й упав духом.
6 Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надїєю, а невинність доріг твоїх - упованнєм твоїм?
7 Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано?
8 Я сам бачив, що хто в безбожностї орав і сїяв лихо, той сам його й пожинав.