1 І було слово Господнє до мене:
2 Рушай і проголоси у вуха доньці Єрусалиму: Так говорить Господь: Я пригадую приязнь юности твоєї, про любов твою, коли ти була нареченою, коли пішла за Мною в пустелю, на землю незасіяну.
3 Ізраїль був святинею Господа, первістком плодів Його; всі, хто пожирав його, були засуджені, біда приходила до них, говорить Господь.
4 Вислухайте слово Господнє, доме Якова і всі роди дому Ізраїлевого!
5 Так говорить Господь: Яку неправду знайшли в Мені батьки ваші, що віддалилися од Мене, і пішли за марнотою, і марнотними стали?
6 І не сказали: Де Господь, котрий вивів нас із єгипетської землі, вів нас пустелею, землею виснаженою і безлюдною, землею спраглою, землею тіні смертної, котрою ніхто не ходив і де не існувала людина?
7 І Я завів вас на землю родючу, щоб ви насичувалися плодами її і добрами її, а ви увійшли і змерзили землю Мою, і набуток Мій вчинили мерзотою.