1 Сину мій! Якщо ти поручився за ближнього твого і подав руку твою за іншого,
2 Ти пов'язав себе словами уст твоїх, спійманий словами уст твоїх.
3 Учини, сину мій, ось що, і визволи себе, бо ти попав до рук ближнього твого: піди, упади біля ніг і благай ближнього твого;
4 Не дай сну очам твоїм і дрімання повікам твоїм.
5 Рятуйся, як сарна з руки, і як пташка з руки птахолова.
6 Піди до мурашки, ледарю, придивися до порухів її, і будь мудрим.
7 Немає в неї ні чільника, ні урядовця, ні володаря;
8 Але вона збирає влітку хліб свій, підбирає під час жнив їжу свою.
9 Доки ти, ледарю, будеш спати? Коли ти підведешся від сну твого?
10 Трохи поспиш, трішки подрімаєш, недовго, склавши руки, полежиш:
11 І прийде, як перехожий, убогість твоя, і нужда твоя, мов розбійник.
12 Людина лукава, чоловік лихий ходить з брехливими устами.
13 Моргає очима своїми, соває ногами своїми, подає ознаки пальцями своїми;
14 Підступ у серці його; він задумує лихе о будь-якій порі, сіє розбрат.
15 За це несподівано запопаде погибель його, наразі буде побитий – без уздоровлення,
16 Ось шестеро, що ненавидить Господь, навіть семеро, що бридке душі Його:
17 Очі пихаті, язик брехливий, і руки, що проливають кров без вини,
18 Серце, що плекає лихі заміри, ноги, що швидко бігають на злочинне,
19 Лжесвідок, що чинить брехливу обмову і який сіє сварку поміж братами.
20 Сину мій! Бережи заповідь батька твого і не відкидай повчань матері твоєї.
21 Прив'яжи їх до серця твого назавжди, обгорни ними шию твою.
22 Коли ти підеш, вони будуть провадити тобою, коли ляжеш спати, будуть охороняти тебе; коли пробудишся, будуть бесідувати з тобою;
23 Бо заповідь є світильник, і повчання – світло, і напутлива наука – шлях до життя.
24 Щоб застерегти тебе від недоброї жінки, від облесливого язика чужинки,
25 Не зажадай вроди її у серці твоєму, і нехай не звабить вона тебе віями своїми;
26 Тому що через жінку-розпусницю убожіють до кусника хліба, а заміжня жінка зваблює дорог у душу.
27 Чи може хтось узяти собі вогонь за пазуху, щоб не прогоріла одежа його?
28 Чи може хтось ходити по жарові, і не обпекти ніг своїх?
29 Те саме трапляється з тими, хто входить до дружини ближнього свого; хто торкнеться до неї, не залишиться без вини.
30 Не попускають злодієві, якщо він краде, щоб наситити душу свою, коли він голодний;
31 Але, коли впіймають його, мусить заплатити усемеро, віддасть усесеньке майно дому свого.
32 А хто чинить перелюб із жінкою, у того бракує розуму; той губить душу свою, хто це чинить.
33 Побиття і ганьбу знайде він, і ганьба його не зітреться.
34 Тому що ревнощі – лютість чоловіка, і не пощадить він у день помсти.