2 Я сказав: буду спостерігати за стежками своїми, щоб не згрішити мені язиком моїм; буду гамувати уста мої, доки нечестивий переді мною.
3 Я був німий і безголосий, і зберігав спокій навіть у добрі, а скорбота моя зросла, поглибшала.
4 Спалахнуло серце моє в мені, в думках моїх спалахнув огонь; я почав казати язиком моїм:
5 Повідай мені, Господе, про кінець мій, і число днів моїх, яке воно, щоб я знав, скільки віку мого.
6 Ось, Ти вчинив мені дні, мов п'яді, і вік мій, як ніщо перед Тобою. Справді, сама марнота, – кожна людина, що живе.
7 Справді, людина ходить, мов привид; марно вона метушиться, гребе до купи багатства, і не відає, кому воно дістанеться.
8 І нині чого мені очікувати, Господе? Надія моя на Тебе.