1 Нащо, Боже, відкинув нас назавжди? Вибухнув гнів Твій на овечок пасовищ Твоїх?
2 Пригадай громаду Твою, котру Ти надбав здавна, жезло Твого спадку, – оцю гору Сіон, на котрій Ти оселився.
3 Підійди ж ступнями Твоїми до вічних руїн; все зруйнував ворог навіть у святині.
4 Ревуть вороги Твої серед зібраннь Твоїх; поставили знаки свої замість ознак наших.
5 Вони стали як ті, що піднімають сокиру в гущавині дерев.
6 І нині всю різьб'ярську роботу у скинії воднораз порушили сокирами і молотками.
7 Спалили вогнем святиню Твою; аж до землі зруйнували житло ймення Твого.
8 Сказали в серці, своєму: "Винищимо їх назовсім", – і спалили всі місця зібраннь Божих на землі.
9 Ознак наших не бачимо, немає вже жодного пророка, і немає з нами того, хто знав би, аж доки так буде.
10 Доки, Боже, буде обмовляти ворог! Чи вічно буде зневажати супротивник ймення Твоє?
11 Нащо відхиляєш руку Твою і правицю Твою? Із осердя лона Твого завдай їм урази.
12 Боже, Царю мій од віку, що чинить порятунок серед землі!
13 Ти розділив силою Твоєю море, Ти понівечив голови драконам у воді.
14 Ти потрощив голови левіятанові, віддав його людям пустелі на харчі.
15 Ти добувся джерела і струмка, Ти висушив могутні ріки.
16 Твій день і Твоя ніч. Ти утворив світло і сонце.
17 Ти позначив усі рубежі землі й зиму і літо започаткував.
18 Пригадай же: ворог обмовляє Господа, і люди безумні зневажають ім'я Твоє.
19 Не віддай звірині нечестивих душу горлиці Твоєї; зібрання вбогих Твоїх не забудь назавжди.
20 Поглянь на Свій заповіт; бо виповнилися всі морочні місця землі оселями насильства.
21 Нехай же не повернеться пригнічений осоромленим; жебрак і вбогий нехай вихваляють ймення Твоє.
22 Постань, Боже, захисти справу Твою, пригадай щоденну обмову на Тебе від безумного;