7 Для дерева є надія, що воно, коли буде зрубане, знову оживе, і паростки виходити з нього не перестануть.
8 Якщо й застарів у землі корінь його, і пень його завмер у поросі,
9 Однак, тільки-но зачуло воду, воно випускає паростки і проростає гілками, наче щойно посаджене.
10 А людина помирає і зникає; відійшов дух її, і де вона?
11 Відходять води з озера, і річка міліє і висихає.
12 Отак людина, – ляже і не підведеться; аж доки існуватиме небо, вона не пробудиться і не прокинеться зі сну свого.
13 О, якби Ти в шеолі сховав мене і тримав мене, аж доки минеться гнів Твій; призначив мені час і потому пригадав мене!