1 І продовжував Йов притчу свою, і сказав:
2 О, якби я був, як у передніші місяці, як у ті дні, коли Бог боронив мене,
3 Коли світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми,
4 Як був я за днів молодости моєї, коли присутність Божа була над шатром моїм,
5 Коли ще Вседержитель був зі мною, і діти мої навколо мене,
6 Коли у молоці купалися мої ноги, і скеля джерелила для мене струмки єлею!
7 Коли я виходив до брами міста і на майдані готував місце для себе, –
8 Юнаки, забачивши мене, ховалися, а старці підводилися і стояли;
9 Князі утримувалися від розмови і пальці клали на свої уста;
10 Голос значних затихав, і язик їхній прилипав до піднебіння їхнього.
11 Вухо, яке чуло мене, благословляло мене, око, яке бачило мене, хвалило мене.
12 Тому що я рятував бідного волаючого, і сироту немічну.
13 Благословення того, що був готовий померти, приходило до мене, і серцю вдови завдавав я радости.
14 Я зодягався в правду, і суд мій одягав мене, як мантія і перев'язь.
15 Я був очима сліпому і ногами кульгавому.
16 Батьком був я для убогих, і позов, котрого я не відав, досліджував уважно;
17 Ламав я злочинцеві щелепи і з самих зубів його виривав здобич.
18 А тоді сказав я: У гнізді моєму помру, і днів моїх буде багато, мов піску;
19 Коріння моє розпросторене водою, і роса ночує на гілках моїх;
20 Слава моя не старіє, лук мій міцний у руці моїй.
21 Дослухалися до мене, і очікували, і мовчали під час поради моєї.
22 По словах моїх уже не міркували; мова моя краплями спадала на них.
23 Очікували мене, мов дощу, і, немов дощеві пізньому, розтуляли свої уста;
24 Траплялося, усміхнуся до них, а вони не вірять; і світло обличчя мого вони не потьмарювали.