1 По цьому розтулив Йов уста свої і прокляв день свій.
2 І розпочав Йов, і сказав:
3 Хай згине день, котрого я народився, і ніч, в котру сказано: Зачалася людина!
4 День той нехай стане пітьмою; Нехай не прикличе його Бог згори, і нехай не засяє над ним світло!
5 Нехай спіткає його пітьма і морок, нехай зависне над ним хмара, нехай морочний день жахає його.
6 Ніч та – нехай же схопить її морок, нехай не буде її у днях року, нехай не буде її в числі місяців!
7 О! Ніч та – нехай же буде вона безплідна; нехай не завітає до неї жодна радість!
8 Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, і здатні пробудити левіятана!
9 Нехай потьмяніють зорі досвітку її; нехай чекає вона на світло, і воно не приходить, і нехай не побачить вона тремтячих вій досвітньої зорі,
10 За те, що не зачинила дверей лона матері моєї і не приховала гіркот від очей моїх!
11 Чому я не згинув, виходячи з лона, і не вмер, коли вийшов із лона?
12 Нащо прийняли мене коліна? Нащо я смоктав перси?
13 Бо зараз я лежав би і спочивав, будучи у сні, і було б мені добре.
14 Із царями і радниками земними, котрі забудовували для себе пустелі,
15 Або з князями, у котрих було золото, і котрі виповнювали доми свої сріблом;
16 Або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, що не побачили світла.
17 Там злочинці перестають жахати, і там спочивають знесилені.
18 Там в'язням легко разом, і не чують крику наглядача.
19 Малий і великий там рівні, і раб вільний од свого володаря.
20 Навіщо дароване страдникові світло, і життя зболілим душею,
21 Котрі наджидають смерти, і немає її, котрі викопали б її охочіше, аніж скарби.
22 Котрі веселилися б дуже, і були б раді, коли б знайшли могилу.
23 Нащо дане світло чоловікові, котрому шлях закритий, і котрого Бог оточив мороком?
24 Адже зітхання мої випереджають хліб мій, і стогони мої виливаються, як води.
25 Тому що жахливе, чого я жахався, якраз і спіткало мене, і чого я боявся, те й прийшло до мене.